Автор розглянув сучасну релiгiйну ситуацiю в Українi, яка характеризується процесами суспiльної реабiлiтацiї релiгiї, посилення ролi релiгiї та церкви в усiх сферах суспiльного буття, формування у громадськiй думцi позитивного ставлення до релiгiйного феномена як важливої складової релiгiйної культури. У статтi доведено, що дослiджуваний перiод - це перiод вiдродження й росту традицiйних конфесiй та розповсюдження нових релiгiйних течiй. Останнє десятилiття - це перiод iнтенсивного розвитку релiгiйної мережi в Українi. Автор аналiзує духовно-релiгiйне вiдродження в Українi, врахувавши регiональну специфiку.

Протягом багатьох десятилiть Україна, як суб'єкт колишнього Союзу РСР, була позбавлена можливостi здiйснювати власну полiтику щодо релiгiї та церкви. Пожвавлення релiгiйної дiяльностi рiзних конфесiй пов'язане з початком перебудовчих процесiв. Фактично в усiх населених пунктах, у яких збереглися культовi примiщення, вiдновлювалася дiяльнiсть релiгiйних громад. З'являються духовнi релiгiйнi видання, радiо- i телепередачi. Полiетнiчнiсть України сприяла й розвитку багатоконфесiйностi. Рiзнi культурнi об'єднання нацiональних меншин обумовлюють появу на Українi нових конфесiй. У 1988 р. виходить iз пiдпiлля Українська греко-католицька церква, а в лютому 1988 р. заявила про себе Українська автокефальна православна церква. Якщо на 1 сiчня 1988 р. на Українi дiяло 5722 релiгiйнi органiзацiї, то на 1 сiчня 1990 р. їх уже було 8021 [1].

Здобувши незалежнiсть у 1991 роцi, Українська держава засудила полiтику тоталiтарної влади, стала на шлях цивiлiзованих вiдносин iз церквою. 23 квiтня 1991 р. був прийнятий Закон України "Про свободу совiстi i релiгiйної органiзацiї", який проголошував свободу вiровизначення, рiвнi права громадян незалежно вiд вiдношення до релiгiї. Сучасна релiгiйна ситуацiя в Українi характеризується процесами суспiльної реабiлiтацiї релiгiї, посиленням ролi релiгiї та церкви в усiх сферах суспiльного буття, формуванням у громадськiй думцi позитивного ставлення до релiгiйного феномена як важливої складової релiгiйної культури. Останнє десятилiття - це перiод iнтенсивного розвитку релiгiйної мережi в Українi. За станом на 01.01.98 р. в Українi дiяли 20,4 тис. релiгiйних органiзацiй, у тому числi 19,8 тис. громад 72 конфесiй, течiй i напрямкiв. Порiвняно з 1991 р. кiлькiсть релiгiйних органiзацiй збiльшилася на 54,5 % [2]. На початок 2000 р. кiлькiсть громад становила 22718. Змiни в релiгiйнiй мережi торкнулися не лише її кiлькiсних показникiв. Вiдбувається iнтенсивний процес формування управлiнських структур церкви: в Українi дiють 192 духовнi центри й управлiння. Пiдготовка кадрiв священнослужителiв здiйснюється у 121 навчальному закладi (у 1991 р. їх було 14, у 1998 - 86) [3]. Якщо в 1991 роцi було зареєстровано 42 релiгiйнi об'єднання (з них 33 - християнського напрямку, по одному - iудейського, мусульманського та неоязичного напрямку), то вже у 2000 роцi їх було понад 90 (з них 49 - християнського напрямку, 6 iудейських, 4 мусульманськi, 2 неоязичницькi, 6 орiєнталiстських i 6 автокефальних об'єднань).

Найважливiшою складовою релiгiйного життя в Українi є православ'я. З 1992 по 1997 р. кiлькiсть православних громад зросла на 10350 одиниць. На 2000 рiк воно об'єднує 11979 громад. Найбiльш чисельною є Українська православна церква Московського патрiархату, яка включала у 1991 р. 5473 одиницi, а у 2000 р. - 8500 громад. На сьогоднi вона має 36 єпархiй, налiчує 113 монастирiв, 15 релiгiйних навчальних закладiв, 55 перiодичних видань, 2393 недiльнi школи та 21 братство. Настоятелем церкви є Митрополит Київський i всiєї України Володимир (Сабодан). Швидкими темпами здiйснюється розбудова й iнших православних церков. Українська православна церква Київського патрiархату (чисельнiсть громад збiльшилася з 1091 у 1997 р. до 2500 у 2000 р.) нараховує 28 єпархiй, 17 монастирiв, бiля 2 тис. священнослужителiв, 15 релiгiйних навчальних закладiв, 16 перiодичних видань та 704 недiльнi школи. УПЦ КП очолює Патрiарх Київський i всiєї Русi-України Фiларет (Денисенко). Українська автокефальна православна церква має бiльше 1000 парафiй, церковну службу здiйснюють бiльше 600 священикiв. УАПЦ має 3 семiнарiї та 279 недiльних шкiл. Активно проходить процес вiдродження Української греко-католицької церкви. Вона має 3240 громад, 16 єпархiй, 12 навчальних закладiв, бiльше 2000 священикiв.

Бiльше 800 громад у Римо-католицької церкви, яка має 38 монастирiв, 428 священнослужителiв, 11 перiодичних видань, 337 недiльних шкiл. Набули широкого розвитку церкви протестантського напрямку. Вони мають 5590 релiгiйних органiзацiй. В усiх протестантських церквах є необхiднi управлiнськi структури.

З ростом кiлькостi релiгiйних громад в Українi постає питання про необхiднiсть забезпечення їх кадрами священнослужителiв. Релiгiйнi громади обслуговують близько 20 тис. священикiв. У порiвняннi з сiчнем 1993 р. загальна кiлькiсть їх зросла вдвiчi, а кiлькiсть слухачiв церковних навчальних закладiв збiльшилася вчетверо. Цiкаво, що коли православнi та католицькi об'єднання вiдчувають потребу в кадрах священнослужителiв, то в протестантських об'єднаннях їх у два-три рази бiльше, нiж громад.

При аналiзi духовно-релiгiйного вiдродження в Українi обов'язково треба враховувати регiональну специфiку. Донбас - багатонацiональний регiон, що певною мiрою вiдбилося на релiгiйнiй ситуацiї. У Донецькiй областi мають свої релiгiйнi общини три свiтовi релiгiї: християнство, iслам, буддизм. Аналiзуючи релiгiйну ситуацiю в регiонi з 1990 по 2000 рiк, спостерiгаємо певну динамiку росту релiгiйних органiзацiй в областi, яка характерна i для України взагалi. У 1990 р. в Донецькiй областi була зареєстрована 231 релiгiйна громада. Бiльшiсть (133) мала Українська православна церква (колишня РПЦ), i по однiй громадi - УАПЦ i УГКЦ. iншi общини належать рiзним християнським напрямкам (70 - Союзу євангельських християн-баптистiв України; 13 - християнам вiри євангельської; 10 - Церквi адвентистiв сьомого дня; 1 - Євангельським християнам). На 1.04.96 р. на територiї Донецької областi вже дiяло 472 релiгiйнi органiзацiї, у тому числi 447 релiгiйних общин, 11 релiгiйних управлiнь i центрiв, 7 мiсiй, 1 братство [4].

За станом на 1 листопада 1997 р. з правом юридичного суб'єкта на Донеччинi дiяла 621 релiгiйна органiзацiя, а саме: 11 релiгiйних центрiв i управлiнь, 592 релiгiйнi громади, 4 монастирi, 9 мiсiй, 1 братство [5]. У квiтнi 2000 р. в Донецькiй областi дiяло 920 релiгiйних органiзацiй, з яких 422 представленi православною церквою (Українська православна церква - 422, УПЦ КП - 53; УАПЦ - 3; Незалежна православна церква - 1). Iншi релiгiйнi громади належать: Католицькiй церквi - 21; Церквi євангельських християн-баптистiв - 120, Церквi християн вiри євангельської - 35; Церквi повного євангелiя - 80; iудейськiй громадi - 10. Дiють 16 релiгiйних центрiв та управлiнь Донецької областi, з яких православна церква має всього 3 - Горлiвську єпархiю УПЦ, Донецьку єпархiю УПЦ та Донецько-Луганську єпархiю УПЦ [6]. Динамiка росту релiгiйних органiзацiй Донецької областi викликала необхiднiсть у вихованнi кадрiв священнослужителiв.

Таблиця 1

Пiдготовка служителiв культу проводиться традицiйно в духовних навчальних закладах України взагалi та Донецької областi зокрема, а також за кордоном (США, Швецiя, Нiмеччина, Великобританiя, Росiя тощо). Переважна бiльшiсть служителiв культу є громадянами України.

У 1996 р. на територiї Донецької областi дiяли 3 релiгiйнi навчальнi заклади, у 1997 р. - чотири. Це три Бiблiйнi iнститути, якi належать до рiзних напрямкiв у русi Церков повного євангелiя (iнститут у м. Донецьку належить до духовного центру незалежних Церков повного євангелiя України; iнститут у м. Марiуполi - до духовно-просвiтницького центру "Свiтло Свiту"; iнститут у м. Краматорську - до мiжнародного центру "Рiки води живої"), та один християнський унiверситет (м. Макiївка), який засновано спiльними зусиллями об'єднання ЄХБ та духовним центром незалежних церков ЄХБ. Усi вони зареєстрованi протягом 1993-1997 рокiв, хоча виникли майже водночас (1993-1994 роки). Кiлькiсть студентiв у них на 1996 рiк досягла 700 слухачiв. Усi навчальнi заклади мають свої примiщення, навчальнi програми, кадри викладачiв, гуртожитки. За станом на 1 квiтня 2000 р. у Донецькiй областi дiють 7 релiгiйних навчальних закладiв, а саме: Донецький християнський унiверситет (м. Макiївка), Бiблiйний iнститут "Слово життя" (м. Донецьк), Бiблiйний iнститут "Христос для України" (м. Краматорськ), Український iсламський унiверситет (м. Донецьк), Донецький регiональний богословський коледж ЄХБ (м. Макiївка), iудейська духовна семiнарiя - ЕШИВА, Томхей Тмiмiм - Любович при регiональному духовному об'єднаннi iудейських громад Донбасу в м. Донецьку. Серед цих навчальних закладiв найбiльш активно працюють Донецький християнський унiверситет i Бiблiйний iнститут "Слово життя" в Донецьку. iдея створення Донецького християнського унiверситету виникла у 1991 р., мета - вiдродження богословської освiти. Ректором унiверситету є голова Євро-Азiатської асоцiацiї євангельських теологiчних шкiл Олексiй iванович Мельничук, який має науковий ступiнь магiстра богослов'я. Поряд з вищими навчальними закладами в Донецькiй областi iснує цiла мережа недiльних шкiл. Вони працюють при православних храмах, монастирях, протестантських релiгiйних органiзацiях. Починають активiзувати свою дiяльнiсть недiльнi школи нацiональних меншин. На територiї областi дiють 36 таких недiльних шкiл, з яких 20 - грецьких, 9 - нiмецьких, 5 - єврейських, вiрменська та польська [7].

Таким чином, можна вiдмiтити, що в Донецькiй областi простежується збiльшення кiлькостi релiгiйних органiзацiй. Але багатонацiональна структура населення регiону наклала свiй вiдбиток на релiгiйну структуру. Православнi релiгiйнi органiзацiї становлять лише 43 % загальної картини сучасного релiгiйного становища краю. Маючи 7 релiгiйних навчальних закладiв по Українi взагалi, УПЦ в Донецькiй областi не має жодного навчального закладу.

З початком демократичних процесiв на Українi простежується динамiка росту релiгiйних органiзацiй, збiльшується кiлькiсть релiгiйних навчальних закладiв. Це зумовлено, з одного боку, змiною у ставленнi до релiгiї держави, яка через законодавчi акти стала на шлях цивiлiзованих вiдносин iз церквою. З iншого боку, посилюється роль релiгiї та церкви в усiх сферах громадського життя, що зумовлене змiною ставлення людей до релiгiї. Україна переживає зараз складнi часи свого не тiльки державного, але й духовного становлення. Якоюсь мiрою це зумовлене й розколом православної церкви, процесом перерозподiлу зон впливу мiж релiгiйними органiзацiями, якi виникли пiд тиском iсторичного зламу. Православна церква, яка протягом столiть була консолiдуючим фактором українського суспiльства, зараз роз'єднує його. Прояви нетерпимостi на релiгiйному грунтi негативно позначаються на загальному суспiльно-полiтичному клiматi країни, ускладнюють i без того непросту ситуацiю в усiх сферах суспiльства. Внаслiдок цього великий духовно-моральний потенцiал церков, який мiг бути корисним для народу, залишається незатребуваним. Вихiд iз цiєї ситуацiї треба шукати через взаємопорозумiння на основi взаємоповаги й толерантностi. i пам'ятати, що конфлiкт i церква - поняття не сумiснi.

ЛIТЕРАТУРА
1. Козловський I.А. Духовно-релiгiйне вiдродження українського суспiльства: реалiї i сьогодення // Схiд. - 2000. - № 3. - С. 68.
2. Бондаренко В. Релiгiйна ситуацiя в Українi i перспективи її розвитку // Мат-ли Мiжнар. конф. 15-16 травня 1998 р. "Релiгiя i суспiльство в Українi: факти змiн". - К., 1998. - С. 15.
3. Черкасова Л.В. Конфесiйна структура i динамiка розвитку релiгiй в сучаснiй Українi // Аватар. - 2001. - № 1. - С. 11.
4. Костенко Т.В. Проблемы духовного возрождения молодежи, религиозная ситуация в области // Мат-ли обл. науч.-практ. конф. "Молодежь. Право. Время". - Донецк, 1996. - С. 8.
5. Костенко Т.В. Релiгiйна карта Донецької областi: iсторiя i сучаснiсть // Схiд. - 1997. - № 5-9. - С. 43.
6. Козловський I.А. Про деякi аспекти духовного вiдродження українського суспiльства // Межэтнические связи в Донбассе: история, этнография, культура. - Донецк, 2000. - С. 13.
7. Кузнецова С.Ю. О деятельности общественных формирований национальных меньшинств в Донецкой области // Межэтнические культурные связи в Донбассе: этнография, культура. - Донецк, 2000, - С. 3.