У межах філософського дослідження суспільства завжди постають такі спільні для всіх розділів філософського знання проблеми, як виявлення принципів взаємовідносин людини та світу, особливості людського мислення, діяльності, питання про роль і місце людини в суспільстві.

У вирішенні цих питань важливу роль відіграє філософія історії, що, по суті, є єднальною ланкою філософії та соціології. Концепції філософії історії ставлять за мету дослідити процес виникнення людства, визначити рушійні сили історії та її закони на базі емпіричних і узагальнених фактів, подій і явищ в історії народів.

До розвитку філософії історії значний внесок зробив англійський соціолог Герберт Спенсер, один з родоначальників позитивістської філософії.

В основу філософських поглядів Герберта Спенсера на історію покладена ідея еволюції суспільства. Англійський філософ, досліджуючи походження всіх живих організмів, вважав, що й суспільство розвивається, як живий організм, за законами природи. Він прагнув зробити якомога більше емпіричних узагальнень для доведення еволюційної гіпотези. На думку Г. Спенсера, еволюція здійснюється в усіх сферах буття, у тому числі в науці, мистецтві, культурі, філософії. Суть еволюції він вбачав у пристосуванні внутрішніх відносин до зовнішніх, що характеризується переходом від гомогенності до гетерогенності. Спостерігається процес зростання диференціації соціальних «органів» і виникнення між ними нових зв’язків. Розвиток відбувається хвилястим шляхом, через порушення рівноваги та її відновлення.

Соціальну еволюцію Г. Спенсер розглядає як систему взаємопов’язаних чинників, що, розвиваючись, породжують нові роди й види. Серед них він виділяє такі: техніка й матеріальна культура, мова та знання, звичаї й закони, вірування.

Аналізуючи фактори, що впливають на соціальну еволюцію, Г. Спенсер перш за все поділяє їх на дві групи: первинні та вторинні. До первинних він відносить: 1) зовнішній фактор – географічне положення; 2) психічні (розумові й емоційні) та фізичні властивості індивіда. До вторинних належать фактори, що є і наслідком, і причиною еволюції: 1) зміна зовнішнього (географіч-ного та соціального) середовища в результаті діяльності суспільст-ва; 2) ріст населення та зміна властивостей і потреб членів суспільства. Взаємодія всіх цих факторів є наслідком розвитку й окремих інститутів, і всього суспільства.

Суть суспільного прогресу Г. Спенсер вбачає в поступовому переході від військового строю до промислового, різниця між якими визначається характером виконання людьми обов’язків щодо соціального цілого. Цей процес повільний, він супроводжується ретроградними тенденціями. Військовий устрій примушує, промисловий допускає особистісну свободу. Однак майбутнє – за третім типом, у якому усвідомлене служіння суспільству буде водночас і задоволенням особистісних потреб.

Концепцію Г. Спенсера характеризує той факт, що вона розглядає історичний процес з позицій біологічної еволюції. Однак навряд чи можна користуватися лише такими принципами при розгляді еволюції людства. Адже етапи історичного розвитку не можна вивести з біопсихічних особливостей людини. До історії обов’язково вторгаються такі явища, як релігія, філософія, політика. І тому, на наш погляд, аналізуючи історичний процес, необхідно враховувати всі чинники, що тією чи іншою мірою можуть вплинути на подальший розвиток суспільства.