Слово «козак» тюркського походження. Існує багато інтер-претацій цього терміну, проте найбільш відомі такі: «вільна неза-лежна людина», «воїн-вершник», «степовий розбійник». Уперше термін «козак» зустрічається в італійсько-татарському словнику 1330 року для генуезьких торговців, де його значення тлумачиться як «вільна озброєна людина, яка несе прикордонну службу». Перша документальна згадка про українських козаків відноситься до 1489 року – це «Всесвітня хроніка» Мартина Бельського.
Козацтво – це феномен, характерний для України, як і лицарство для Західної Європи. І козацтво, і лицарство стають соціальним прошарком, способом життя. Перше – це символ України, друге – символ середньовічної Європи. Згодом феномен лицарства зі своїми основними рисами – альтруїзмом, аскетизмом і куртуазністю – зник, а козацтво відіграло величезну роль в історії України, її внутрішньому політичному й економічному житті, побуті, культурі, міжнародних відносинах.
Запорізька Січ з’являється в XVI столітті як воєнно-політична організація запорізьких козаків, згодом вона стає не тільки центром антифеодальної, національно-визвольної боротьби, а й відіграє важливу роль у боротьбі проти турецько-татарських загарбників, стає праобразом, ескізом справжньої держави. На Запоріжжі сформувалась нова українська (козацька) державність, що Микола Костомаров називав «християнська козацька республіка». І це визначення стало класичним. Чи справедлива така назва?
Ключовими ознаками держави визнаються: існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; означена система норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку розповсюджується юрисдикція даної держави. Певною мірою такі ознаки були притаманні й Січі. Найвищий законодавчий, адміністративний і судовий орган – Січова Рада. Її рішення вважалися думкою всього війська й були обов’язковими для виконання. Січова Рада була органом прямого народовладдя, збиралася для обговорення найважливіших питань життя війська. Генеральний Уряд допомагав Гетьману виконувати численні функції, покладені на нього. Тут можна провести паралель. Козацький генеральний уряд – це щось на кшталт сучасного Кабінету Міністрів.
На Січі існувало також власне козацьке право, що було не писаним законом, а «давньою традицією, словесним правом і здоровим глуздом». Це право, незважаючи на усну форму, фактично, фіксувало відносини, що склалися на Січі.
Запоріжжя мало і свою територію, що називали «вільності війська запорізького». Причому слід підкреслити, що це була територія нинішніх Дніпропетровської та сусідніх їй областей. Запорізька Січ у територіальному відношенні майже дорівнювала території Англії. Тут, звичайно, була одна особлива риса – постійна невизначеність, динамічна зміна кордонів. Однак це не може стати перешкодою, оскільки цілий ряд народів-кочевників мав кордони, що постійно змінювалися, а існування державності все ж таки взнавалось.
Отже, на Січі існувала своєрідна держава, що була демократичною республікою. Адже ж на Запоріжжі не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва – царювала рівність між козаками. І найголовніше, що притаманне демократичній республіці, – це виборна система органів управління. Дослідник американської демократії Алексіс де Токвіль свого часу точно помітив, що американська цивілізація виросла на підґрунті 2 великих основ – духу свободи, духу релігії. Переплетіння, взаємодія та взаємовплив вільнолюбивих і національно-релігійних засад лежить не тільки в основі світогляду козацтва вони є своєрідним ідеологічним фундаментом усієї будівлі козацької держави.
Глибока релігійність, ревний захист православної віри – характерні риси духовного життя Запоріжжя. Достатньо сказати, що вступ до запорізького товариства починався з питання «В Бога віруєш?» Безумовно, Запоріжжя було християнською республікою, проте, незважаючи на ключові ознаки державності, Запорізька Січ є оригінальною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою та професійною общиною. Причиною тому – внутрішні й зовнішні фактори, що не сприяли такому ескізу української державності перерости в нову якість. Проте свій яскравий слід у формуванні національної ідеї державності України козацтво, безумовно, залишило. Йдеться, насамперед, про сам цей феномен, особливості його політичного, економічного, соціального життя, побут, традиції, релігію. Козацтво показало, що існує такий народ, як українці – народ вільнолюбний, зі своєю мовою, вірою, культурою, власними звичаями. Цей народ прагне створити свою державу, він спроможний її захистити.
Козацтво не дозволило українському народу асимілюватися з іншими – чи то поляками, чи то татарами: воно припинило полонізацію та католизацію з боку Речі Посполитої. По загибелі державності Київської Русі ідея національної самобутності українського народу й державності України знову ожила за часів козаччини. Збереглася, витримала випробування часом і дійшла до наших днів. Гетьманщина була для політичних діячів ХХ століття зразком українського самоврядування. Козаччина зі своїм духовним центром у Києві залишалась також форпостом національно-культурного життя всіх українських земель.