Для оцінки соціальних якостей людини використовують по-няття особистості. Можна визначити особистість як стійку сис-тему соціально значущих рис, що характеризують індивіда як чле-на суспільства чи спільності. Особистість включає в себе й тем-перамент, і характер людини, але не обмежується ними, оскільки особистість є «ядром», об’єднавчим началом, що пов’язує в єдине ціле різноманітні психічні процеси індивіда й надає його поведін-ці необхідної послідовності та стійкості. Поняття «особистість» зай-має найвище становище в ієрархії термінів, що характеризують ін-дивідуальність. Особистість людини, вказував І.П. Павлов, визна-чається як біологічною спадковістю, так і середовищем. Сила нер-вової системи (темперамент) – природна властивість, характер (фор-ма поведінки) багато в чому складається з набутих звичок.
Головна мета розвитку особистості – якомога повніша реалі-зація людиною самої себе, власних творчих здібностей і можливос-тей, якомога повніше самовираження й саморозкриття. Але ці якості неможливі без протиставлення себе людям, вони абсолютно неможливі в ізоляції та протиставленні себе суспільству.
Творча діяльність людини, як і будь-яка інша діяльність, яв-ляє собою специфічно людський спосіб ставлення до зовнішнього світу й полягає в перетворенні та підкоренні його людським ці-лям.
Творча діяльність людини моделюється як вияв на якісно новому рівні універсальних тенденцій до самозбереження й самороз-витку живої природи, чи то більш повне та спеціалізоване освоєн-ня зони, що освоєна раніше (алогенез у біологічній еволюції), чи то вихід до нової зони (арогенез). Ці дві основні форми філогенезу нагадують два різновиди творчо-пізнавальної діяльності людини: детальне розроблення більш чи менш знайомих явищ поряд із про-ривом пізнавальної думки до якісно нової галузі пізнавальної діяльності.
Запорукою творчої діяльності людини є відбір цінної інфор-мації. До того ж під її цінністю розуміють ступінь імовірності до-сягнення мети чи задоволення потреби на підставі одержаного по-відомлення. Цінну інформацію виділяють з шумів, що маскують її у вигляді об’єктивно існуючої, але раніше не пізнаної закономірності. Для цього використовують механізми висування гіпотез, тобто таких рекомбінацій накопиченого раніше досвіду, існування яких у дійс-ності має бути встановлене в ході подальшої перевірки. Відбір гі-потез (здогадок, припущень) здійснюється в декілька етапів. Спо-чатку він відбувається шляхом зіставлення з безпосереднім досвідом суб’єкта, а потім вступає в дію критерій суспільної практики, у ході якої уточнюються істинність нового знання та його цінність.
Узагальнюючи вищевказане, відзначимо, що стосовно твор-чої діяльності можна сказати, що головним фактором, який ініціює та спонукає до генерування творчих здогадок, гіпотез, є сила акту-алізованої потреби (мотивації), а факторами, що ймовірнісно виз-начають зміст гіпотез – якість цієї потреби й озброєність творчого суб’єкта запасами навичок і знань.
Інтуїція, що безпосередньо не контролюється свідомістю, завжди працює на потребу, яка домінує в ієрархії потреб даної осо-бистості. Залежність інтуїції від головуючої потреби (біологічної, соціальної, пізнавальної) необхідно враховувати в галузі профе-сійного відбору та практики виховання. Без чітко вираженої потреби в пізнанні та здатності сконцентрувати свою увагу на головній проблемі складно розраховувати на продуктивну творчу діяльність. Якщо вирішення наукової проблеми для суб’єкта є лише засобом для досягнення, наприклад, соціально протилежних цілей, його ін-туїція буде генерувати гіпотези й ідеї, що пов’язані з задоволен-ням відпо-відної потреби. Імовірність одержання принципово нового наукового відкриття в цьому випадку порівняно невели-ка.
Особливу роль у творчій діяльності людини відіграє уява, за допомогою якої шляхом перетворення минулого досвіду, уявлень, образів пам’яті створюються нові чуттєві й уявні образи. Уява виникає та розвивається разом із мисленням у процесі суспільної практики людини, допомагаючи більш глибокому пізнанню дійс-ності. Уява, що безпосередньо пов’язана з творчою діяльністю людини, передбачає свідоме формування образів і їх перетворення відповідності до певних цілей і задач.
Формування гармонійної особистості, здатної займатися творчою працею, вимагає певної роботи з культивування здатнос-ті до творчості з метою забезпечення цілісності особистості. Нав-ряд чи можливо з кожної людини шляхом відповідного навчання отримати генія, однак можно, без сумніву, використовувати творчу здібність особистості та впливати на силу їх виявлення. Ро-бота в цьому напрямку має проводитися з урахуванням інди-ві-дуальних схильностей людини починаючи зі шкільного навчання й має продовжуватися у вищих навчальних закладах.
Виховання людини як формування розвинутої особистості складає одне з головних завдань сучасного суспільства. Подолан-ня відчуженості людини від її дійсної сутності, формування ду-ховно розвинутої особистості в процесі історичного розвитку сус-пільства не здійснюється автоматично. Воно потребує зусиль з бо-ку людей, і ці зусилля спрямовуються як на створення матеріаль-них можливостей, об’єктивних соціальних умов, так і на реаліза-цію нових можливостей для духовно-етичного вдосконалення лю-дини, що відкриваються на кожному новому і сторичному етапі. У цьому двоєдиному процесі реальна можливість розвитку людини як особистості, здатної до творчої діяльності, забезпечується всією сукупністю матеріальних і духовних ресурсів суспільства.
Однак наявність об’єктивних умов сама по собі ще не розв’язує завдання формування розвинутої особистості. Необхідна організація систематичного процесу виховання, який базується на знанні й урахуванні об’єктивних закономірностей розвитку особис-тості та є необхідною й усезагальною формою цього розвитку. Ці-льова настанова виховного процесу полягає в тому, щоб кожну під-ростаючу людину зробити борцем за людяність, що потребує не тільки розумового розвитку дітей, не тільки розвитку їх творчих потенцій, уміння самостійно мислити, оновлювати й розширювати власні знання, але й способу образу мислення, розвитку стосунків, поглядів, почуттів, готовності до участі в економічному, соціально-му, культурному й політичному житті, особистісно-суспільного становлення, розвитку різноманітних здібностей, центральне місце серед яких займає здатність бути суб’єктом суспільних відносин, здатність і готовність брати участь у соціально необхідній діяльності.
Людина постійно включена до тих чи інших форм суспіль-ної практики, якщо відсутня її суспільна організація, то виховний вплив чинять наявні форми, що склалися традиційно, і результат дії яких може виявитися протилежним меті виховання.
Історично сформована система виховання забезпечує зас-воєння дітьми певного обсягу здібностей, моральних норм і духов-них орієнтирів, що відповідають вимогам конкретного суспільства, але поступово засоби та способи організації стають непродуктивни-ми. І якщо даному суспільству необхідне формування в дітей ново-го кола творчих здібностей і потреб, то для цього необхідне пере-творення системи виховання, здатної організовувати ефективне функціонування нових форм відтворюючої діяльності. Розвиваюча роль системи виховання при цьому виступає відкрито, стаючи об’єктом спеціального обговорення, аналізу й цілеспрямованої організації.
Формування людини як творчої особистості вимагає від суспільства постійного та свідомо організованого вдосконалення системи суспільного виховання, здолання застійних, традиційних форм, що склалися стихійно. Така практика перетворення сталих форм виховання неможлива без опори на науково-теоретичне психологічне знання закономірностей розвитку людини у процесі онтогенезу, оскільки без опори на таке знання існує небезпека виникнення волюнтаристського, маніпулятивного впливу на процес розвитку, спотворення його дійсної людської природи, техніцизм у підході до людини.