| Доповiдi |
Я мав телефонну розмову з нашим славним земляком Патрiархом Киiвським i усiєi Руси-Украiни Фiларетом. Вiн передав щире вiтання i побажання успiху нашiй науковiй конференцii, яка на його думку повинна вiдiграти важливу роль в становленнi людини як духовноi вищоi iстоти на Землi.
Зi свого боку хочу подякувати директоровi iнституту за те, що вiн перший проявив мудрiсть щодо скликання практичноi конференцii, яка сьогоднi вже вдруге працює. Вельмишановний Анатолiй Іванович Шевченко, благодаттю i даром влади, даноi нам вiд Великого Архiєрея Господа нашого Ісуса Христа, нагороджуємо Вас благословенною Грамотою за церковнi заслуги перед нашою нацiональною Украiнскою Православною Церквою Киiвського Патрiархату. С цим i вiтаю!
Робота конференцii вже розпочалася, та в мене є таке зауваження: якщо це науково-релiгiйна конференцiя, то слiд було б, певно, починати роботу з молитви. Адже навiть партiйнi зiбрання починали зi спiву державного чи нацiонального гiмну.
Існує вислiв, що в здоровому тiлi здоровий дух, а бiблiйний цар Соломон писав: “Сину, дай менi серце. Бо де твоє серце, там твоi думки, там твоi справи”.
А великий полiтолог сучасностi Збiгнєв Бжезинський сказав: “Якщо вiруючi з якоiсь краiни духовно пiдпорядкованi вищому духовному керiвництву iншоi краiни хоч би на 20%, то така краiна нiколи не зможе побудувати самостiйноi держави”.
На превеликий жаль ми живемо в дуже критичний iсторичний перiод. На перший погляд, в нашiй украiнськiй державi, у нашому суспiльствi все повинно бути чудово. Ми отримали державну незалежнiсть, ми вибрали Киiвського Патрiарха. Ми маємо свого Президента, свою Конституцiю, власну грошову одиницю i т. д.
Все маємо своє, але чомусь стали жити набагато гiрше. Чому падає життєвий рiвень, чому втрачаємо мораль i духовнiсть?
Нашi малюки, якi ще не вмiють розмовляти, сидячи у вiзочку вже палять з кулеметiв. Нашi школярi носять сорочки, штанцi з прапорами iнших держав i з iноземними написами, часом такими огидними. Нашi юнаки намагаються будь-якими способами уникнути служби в нацiональнiй армii. Нашi украiнськi красунi торгують своiм тiлом в Турцii чи на чорному континентi. Нашi здоровi, молодi, сильнi, чудовi спецiалiсти шукають роботи за кордоном. Нашi заслуженi батьки й дiди, якi винесли лихолiття вiйни, розрухи, вiдбудови, сталiнськi тюрми, голодомор i дочекались незалежностi, тепер у своiй вiльнiй державi живуть у бiдностi i зневазi. Солдати та бiйцi УПА перемогли фашизм, а сьогоднi бояться вдягти своi бойовi нагороди.
А до цього додамо наркоманiю, алкоголiзм, рекет, СНІД, вбивства на замовлення, самогубства i що жахливо - нелюдське, звiряче знищення новонароджених та торгiвля дiтьми. На превеликий жаль це наша дiйснiсть, i першопричиною усього цього є втрата вiри в Бога.
Апостол Іван Богослов пише, що Бог є любов, а апостол Павло додає: “Любов не чинить зла ближньому, тож любов - виконання Закону” (Рим. 13, 10), “любов довготерпелива, любов лагiдна, любов не заздрить, любов не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає свого, не роздратовується, не гнiвлива, не радiє з несправедливостi, а тiшиться правдою, усе покриває, всьому вiрить, завжди надiється, все терпить. Любов нiколи не перестає, хоч i пророцтва скiнчаться i мови замовкнуть i знання зникнуть” (Кор. 13, 4-8).
Вiдсутнiсть духовно-церковного виховання протягом бiльше 70 рокiв посiяли в наших думках зневагу до Вiри, Надii та Любовi. Це три християнських чесноти, якi є фундаментом для будови людського щастя i величi людського духу.
Незаперечним iсторичним фактом є те, що великi творцi науки, культури були глибоко побожними людьми. Побожнiсть - не тiльки виконання церковних обрядiв. Це той стан душi, який породжує непереборний потяг до всього того, що охоплюється одним словом - Бог.
Щира молитва (в думцi, не словом, i не обов’язково з молитовника) - це i є єднання людськоi душi з тим єдиним i високим iдеалом, який ми називаємо “Бог”. Глибока вiра в Бога, щира молитва заспокоює нерви i тривогу, прогоняє страх i журбу, виборює все те, що спричиняє половину усiх хвороб тiла, розуму i особливо людськоi душi.
Адже глибоко щира, побожна людина нiколи не мала нервових чи розумових хвороб. Бiльшiсть людей до 40-рiчного вiку хворiють лише тому, що втратили вiру у Бога. Тих, хто повертається до Бога, легко лiкувати, i вони вилiковуються. Той, хто вiдкидає Бога - вiдкидає зi своєi думки все божественне, насамперед вiру в Бога. А вiра - це крила людськоi душi. Варто згадати, що справжня творчiсть митця - то молитва, злiт душi митця до першотворця - Бога.
Є такий термiн - творче натхнення. Тiльки в час такого душевного стану творили Мiкеланджело, Моцарт, Шевченко, Растреллi, Айвазовський, Полюй i Гоголь та багато генiiв свiтового мистецтва й науки. Щоб зрозумiти iх творiння, необхiдно проникнутись iх душевним станом, що не усiм пiд силу. Але часто, слухаючи прекрасну музику або споглядаючи живопис, ми зазнаємо почуття задоволення i умиротворення, якогось особливого духовного стану.
Тому ростити людину - вiрного громадянина, доброго сiм’янина, мужнього вiйськового, правдивого суддю, душевного вчителя, мудрого урядовця, - потрiбно з дитинства. З перших днiв життя ми повиннi з любов’ю пiклуватися про майбутнього громадянина Вiльноi Украiнськоi держави. Дiти - як коштовне камiння: чим довше i стараннiше iх шлiфують, тим коштовнiший дiамант отримують.
Якщо ми простежимо звичайне життя вiд дитячого садочка до зрiлого вiку, то побачимо дивну рiч: духовним вихованням у нас, на жаль, майже нiхто не займається. Батьки все в роботi, в турботах. В яслах у групi по 10 - 30 дiтей, а в школi - 25 - 30 учнiв у класi. І весь час ми вчимо, але не виховуємо. Та дитяча душа - як порожня посудина: чого наллємо в дитинствi, те будемо пити в час нашоi старостi. Правда, в останнi роки стало, на жаль, таким “модним”, але не необхiдним релiгiйне виховання. Згiдно нашоi Конституцii, школа вiддiлена вiд церкви, тому духовне релiгiйне навчання доручають вчорашнiм атеiстам. Чи буде мати успiх викладач-релiгiєзнавець серед учнiв старших класiв, якi пам’ятають його вчорашнiй атеiстичний урок? Звичайно, нi.
Усi нашi бiди вiд того, що ми часто починаємо хорошi справи з добрим намiром, але закiнчується все невдачею - як євангельський сiвач, котрий сiяв пшеницю, а вирiс кукiль. Нам необхiдно усвiдомити, що вугiлля має добувати шахтар, а релiгiйно-духовнi знання повинен давати священик.
Поки ми не вiдкриємо дверi дошкiльних, шкiльних i вищих учбових закладiв та iнших органiзацiй для офiцiйного духiвництва, ми нiколи не вiдкриємо дитячих душ i не вкладемо в них Євангельськоi iстини: вiри, надii i любовi до Бога i до людини.
Менi доводилось бути духовним наставником в дитячому лiтньому таборi, слiдчому iзоляторi, лiкувально-трудовому профiлакторii, спiлкуватися з вiйськовими, i результати були дуже позитивними. Зараз Мiнiстр оборони Украiни вiддав наказ про створення вiйськового духiвництва в п’яти областях: Тернопiльскiй, Івано-Франкiвськiй, Чернiвецькiй, Хмельницькiй, Львiвськiй. Вводиться вiйськове духiвництво як експеримент. Пiсля чого планується повсюдне введення вiйськового духiвництва у збройних силах нашоi держави, тому що дiйсно, на превеликий жаль, багато негативного є в нашiй армii, правоохоронних органах. Це i втрата совiстi, i зневага до державноi атрибутики: прапора, гербу, а також нашого гiмну. Неповага до свого безпосереднього керiвництва. І що найстрашнiше - дуже рiзко зросло число самогубств, насильницьких вбивств. Навiть в армii i в органах внутрiшнiх справ рiзко пiдвищився цей негативний показник.
Виступи на наукових конференцiях, на лекцiях, по радiо i телебаченню дуже потрiбнi i необхiднi, але живе спiлкування духiвництва з людьми робить чудо, перероджує людину, звеличує ii духовно, пiдносить над нашим жорстоким сьогоденням. Звичайне слово священика по-особливому сприймає i дитина, i дорослий. Хай це не буде образою для наших свiтських професорiв, але iхнi свiтськi науки скорiше доходять до слухачiв, анiж iхнi уроки з релiгiйно-духовного виховання.
Тому ми повиннi зрозумiти, що церква - велика безцiнна скарбниця свiтового рiвня, i роздавати цi дари можуть лише духовнi особи, про яких сказав Христос: “Не ви мене вибрали, а я вас, i поставив пасти церкву мою, яку я збудував кров’ю своєю,... яку ворота пекла не подолають!”.
|
II науково-практична конференцiя Донецьк 1997 |