Стаття присвячена актуальній проблемі педагогіки вищої школи – формуванню культурного саморозвитку студентської молоді, її залученню до культурних цінностей. Розкривається взаємозв’язок понять «культура» та «саморозвиток», визначаються оптимальні шляхи включення студентської молоді в культурний простір, актуалізації внутрішніх культурних настанов молодої людини з урахуванням соціокультурної ситуації сьогодення.
В освіті України почався новий етап розвитку, пов’язаний зі зміною менталітету суспільства та особистості, ціннісних орієнтацій молодого покоління. Пошук нових пріоритетів пов’язаний із визначенням шляхів формування традиційних національних цінностей, що мають більше, ніж особистісне значення; критичним аналізом західних ціннісних орієнтирів; визначенням взаємозв’язку інформаційних ресурсів та особистісної культури людини. Сучасна освіта потребує навчальновиховних програм, спрямованих на вивчення людини, її морального та духовного світу, її самовдосконалення та саморозвитку, на вміння орієнтуватися в соціокультурному середовищі, на цілісну організацію освітнього простору.
Складні процеси, що відбуваються сьогодні в нашій державі, зумовлені суперечностями соціального, економічного та політичного становлення, висувають важливе завдання для освіти – формування культурної особистості ХХІ століття.
У Національній доктрині розвитку освіти в Україні зазначено, що «мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України». Важливим постає «формування у молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості». Крім того, підкреслюється, що «передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства є підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, здатних до співпраці, міжкультурної взаємодії...» [1, с. 2]. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні наголошується на необхідності «формування потреби та здатності особистості до самоосвіти» [1, с. 3]. Система освіти повинна орієнтуватися на особистість, яка буде відзначатися самостійністю, самодостатністю, творчою активністю [1, с. 4].
На теоретикометодологічному рівні проблема саморозвитку особистості знайшла своє висвітлення в працях вітчизняних (І. Бех, Б. Вульфов, О. Газман, Г. Звенигородська, В. Зінченко, О. Киричук, Б. Кобзар, Л. Кулікова, А. Меренков, М. Ценко) та зарубіжних (Р. Бернс, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс та ін.) дослідників. Психологічні аспекти саморозвитку особистості аналізували Н. Бітянова, С. Максименко, Б. Мастеров, Г. Цукерман.
Звернення до філософської (М. Бахтін, М. Бердяєв, В. Біблер, Є. Бондаревська, Ю. Борєв, Б. Лихачов, Ю. Жданов, Е. Ільєнков, М. Каган, Е. Маркарян, В. Семенов, Е. Соколов, А. Швейцер) та психологопедагогічної (Л. Божович, Л. Виготський, Г. Іллін, В. Кохановський, О. Леонтьев, І. Лернер, А. Люблінська, С. Рубінштейн, М. Скаткін) літератури дозволяє простежити еволюцію підходів до проблеми розвитку культурного потенціалу особистості.
Разом з тим залишається не достатньо розробленою проблема ролі культури в процесі саморозвитку студентської молоді, виявлення та аналізу педагогічних умов, що сприяють ефективній реалізації даного процесу.
Мета статті – визначення ролі культурних цінностей у процесі саморозвитку студентської молоді.
Процес засвоєння культури особистістю продовжується протягом усього життя. Якщо враховувати, що кожна особистість індивідуальна та неповторна у власному культурному розвитку, то загальнокультурна компетентність є тією культурологічною основою, що об’єднує всі прояви людського в людині незалежно від національного та соціального становища. Важливим фактором соціального життя людини є взаємодія освіти та культури, що є необхідним загальним фоном та в той же час змістом освіти. На практиці, на жаль, під час навчальновиховного процесу не в повній мірі забезпечується дія культурних механізмів, форм та змісту освітнього процесу, хоча поєднання культури та освіти є загальновідомим. Сучасний освітньокультурний процес вимагає розкриття взаємозв’язку понять «культура» та «саморозвиток», урахування в процесі інкультурації молоді культурного простору сучасності, рушійної сили культури в процесі саморозвитку.
Подолання духовної кризи, соціальної апатії, відчуження молоді можливо через усвідомлення культурної спадщини, залучення до культурних цінностей, урахування умов життєдіяльності та субкультури студентів, їх вміння орієнтуватися в новій соціокультурній ситуації шляхом саморозвитку та самовдосконалення.
Категорія «саморозвиток» на даний момент є одним з ключових понять у філософії, соціології, психології та у такій галузі знання, як синергетика. Аналіз досліджень М. Бахтіна, М. Бубера, Г. Гегеля, К. Роджерса, П. Щедровицького, В. Франкла дозволяє виокремити ряд суттєвих ознак цього феномену. Саморозвиток – внутрішній процес, визначений спосіб реагування людини на вплив середовища, усвідомлене вдосконалення себе самою людиною.
У дослідженнях М. Боритка, Б. Вульфова, О. Газмана, В. Іванова, М. Сергєєва визначається, що саморозвиток майбутніх викладачів – обов’язкова складова сучасної освіти, показник суб’єктності вчителя на всіх етапах його неперервної педагогічної освіти. Порівняння визначень поняття «саморозвиток» дозволяє дійти висновку, що саморозвиток – це внутрішній процес самозміни системи внаслідок дії власних протиріч, вищий рівень саморуху. При цьому система, що розвивається, має бути відкритою, оскільки внутрішні ресурси не можуть довго забезпечувати її існування.
Аналіз досліджень К. АбульхановоїСлавської, О. Бодалєва, О. Єрмолаєвої дає підстави для висновку, що суттєвою характеристикою саморозвитку є свідома якісна самозміна самого себе, яка є головним внутрішнім механізмом індивідуальноособистісного розвитку. Якісним показником процесу становлення суб’єктності людини є її цілеспрямований саморозвиток.
Виходячи з того, що освіта та культура знаходяться у тісному взаємозв’язку (на що ми вже звертали увагу), слід детально розглянути поняття «культура» та її внесок у процес саморозвитку.
Культура (від лат. cultura – оброблення, виховання, освіта, розвиток) – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, що виражені у формах та типах організації життя та діяльності людей, їх взаємовідношеннях, а також у створюваних ними матеріальних та духовних цінностях [2, с. 130]. Слід наголосити, що ядром культури є загальнолюдські цінності, а також способи їх відтворення та досягнення, що історично склалися. Але будучи загальновідомим явищем, культура сприймається, засвоюється кожною людиною індивідуально, зумовлюючи її становлення як особистості [2, с. 130].
У науці існує досить велика кількість визначень культури, що характеризують різні аспекти життєдіяльності людини, і всі вони мають право на існування. Б. Гершунський визначає культуру як вищий прояв людської освіченості та професіональної компетентності, тому що саме на рівні культури може в найбільш повній мірі відобразитися людська індивідуальність [3, с. 67]. Н. Крилова зосереджує свою увагу на тому, що у свідомості культура постає як надособистісний феномен, тому не випадково випадає характеристика людини як носія культури та головної діючої особи. Хоча існує внутрішнє протиріччя: соціум є результат взаємовідносин людини, але самі ці стосунки пояснюються як залежна змінна та як результат розвитку соціуму [4, с. 134].
Процес інкультурації молоді складний та різноплановий. Соціологічні дослідження свідчать, що молодь не орієнтована на самостійну культурну діяльність, тим паче на культурний саморозвиток. Хоча людина від народження, точніше від моменту, коли мати ставиться до дитини (ще не народженої) як до людської істоти, перебуває в культурі. Процес зростання проходить у культурних просторах, які несуть свою наповнюваність, мають спільні та протилежні позиції. Студентська молодь на момент вступу до вищого навчального закладу вже має певний культурологічний досвід: культурні інтереси, потреби та здібності.
Одним із аспектів навчальновиховного процесу вищої школи є завдання не нав’язувати молоді, а допомогти їй освоїти нові зразки культурної діяльності, правильно використовуючи відповідні технології, здатні сприяти та коректувати даний процес. Це пов’язано із тим, що студентський вік – лише один із етапів культурного розвитку чи саморозвитку молоді. Йдеться про набуття студентською молоддю таких вмінь та навичок у процесі навчальнопізнавальної діяльності, які дозволять різнобічно сприймати та осмислювати факти та явища культури, формувати цілісний погляд на сучасний світ, синтезувати отримані знання та переносити їх на нові соціокультурні об’єкти. Процес формування таких вмінь спрямований на оволодіння загальними культурологічними знаннями, пов’язаними з професіональною орієнтацією студентів, а часом і непов’язаними, але необхідними для досягнення загальнокультурної компетентності.
Соціальний досвід молоді утворюється на трьох рівнях:
мікрорівень – відбувається становлення самосвідомості (культурний простір духовного життя);
мезорівень (середній) – безпосередньо впливає на форми культурного досвіду (багаточисельні культурні практики спілкування, найближче коло культурного саморозвитку);
макрорівень – умови, де проходить життєдіяльність студентів (широкий соціальнокультурний простір) [4].
Виходячи з того, що кожна особистість проходить через всі ці рівні та вбирає в себе той культурний досвід, який її оточує, можна наголосити, що саме багатоукладність культури спонукає самовизначенню та самоідентифікації. Різноманітність культурних просторів надає можливість студентській молоді збагачувати свою життєдіяльність, створює умови для формування культурного потенціалу. Але таким чином проходить знайомство з досить протилежними культурними просторами: від кримінальних до елітарних. У цьому випадку зростає роль педагогічного впливу: підтримати в правильному виборі або допомогти розібратися в складному перехресті культур.
Процес засвоєння культурних цінностей проходить через знайомство з різноманітними текстами, звичаями, нормами поведінки. При взаємодії з усім цим особистість, проходячи шлях формування члена даного суспільства, приймає цінності, які зафіксовані в культурі. Культура – різнопланове явище, тому це дає молоді право вибору в процесі інкультурації. Але якби справа обмежувалась лише цим, то розвиток суспільства став би неможливим. Зауважимо, що кожна особистість посвоєму неповторна і сприйняття світу проходить індивідуально, як і засвоєння культури. Творча особистість, сягнувши певного етапу розвитку, маючи певний багаж знань, бажає йти далі. Намір пізнавати приводить до детального перегляду існуючих у культурі уявлень, а часом і цінностей взагалі. Виникає протиріччя: приймати чи не приймати дані цінності; належати до даних традицій, але не бути ними зв’язаним; знаходитися в даній культурі і дивитися на неї з боку. Такі протиріччя спонукають до самовизначення, до самостійного створення самого себе, що і є саморозвитком особистості. Звідси випливає рушійна роль культури в процесі саморозвитку особистості.
Відповідно до природи людини та культури суспільства створюється індивідуальна культура, обумовлена обома показниками. Горизонт розвитку культури особистості визначається культурою суспільства на даному історичному етапі. При наявності творчої активності особистість може підійти до горизонту дуже близько, внаслідок чого індивідуальна культура може перетворювати культуру суспільства. Особистість, яка свідомо самовизначається в культурі, є активним членом суспільства, його рушійною силою.
У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що «освіта має сприяти формуванню нової ціннісної системи суспільства – відкритої, варіативної, духовно та культурно наповненої, толерантної, здатної забезпечити становлення громадянина, патріота, консолідувати суспільство на засадах пріоритету прав особистості». Освіченість окремої особи складається та розвивається внаслідок взаємодії з культурою суспільства. Індивідуальні перспективи розвитку залежать від широти та різноманітності контактів особистості зі світовою культурою. Саме вища школа має можливість і надає її своїм студентам для виходу за вузькі рамки субкультури. Розвиток комп’ютерних технологій, сучасних засобів зв’язку надає можливість розширити освітні межі, культурні контакти кожного студента. При цьому процес входження молоді в культуру і є одночасно створенням нової культури.
Вища освіта спрямована не тільки на всебічний розвиток особистості, а й на культурний саморозвиток. Саме в цьому й полягає головна відмінність сучасного етапу освіти від педагогіки минулого. Гуманна педагогіка в центр своєї уваги ставить конкретну індивідуальність, що саморозвивається, тобто вирішальне значення надається процесам самовизначення, самоактуалізації, самореалізації [4, с. 175].
Таким чином, засвоєння культурних цінностей є одним із аспектів саморозвитку студентської молоді, і можливості культури в процесі впливу на особистісний саморозвиток значущі. К. Горанов відзначив, що культура стає якісною ознакою способу життя людей у матеріальній та духовній життєдіяльності в умовах та обставинах, що склалися [5]. Однак потенціал може так і залишитися не використаним, якщо не буде організовано спеціальних педагогічних умов для його реалізації. Врахування в освітньовиховному процесі культури як одного з провідних факторів саморозвитку сприятиме усвідомленій інкультурації, самореалізації та самовдосконаленню студентської молоді.
Перспективними напрямками подальшого вивчення проблем значення культури в процесі саморозвитку можна визнати розгляд можливостей впливу на культурний саморозвиток молоді процесів гуманізації та гуманітаризації освіти, сучасного інформаційного простору, взаємодії загальнолюдських та національних культурних цінностей.
Статья посвящена актуальной проблеме педагогики высшей школы – формированию культурного саморазвития студенческой молодежи, ее приобщению к культурным ценностям. Раскрывается взаимосвязь понятий «культура» и «саморазвитие», определяются оптимальные пути включения студенческой молодежи в культурное пространство, актуализации внутренних культурных установок молодого человека с учетом современной социокультурной ситуации.
The article is devoted to urgent problem of Higher School Pedagogic – forming of cultural selfdevelopment of students, giving them access to cultural values. Correlation of such conceptions as culture and selfdevelopment, optimum ways of accessing the students to cultural environment, actualization of inner cultural sources of a young man, taking into account contemporary social and cultural situation are revealed in the article.