У статті досліджуються народні звичаї українського населення Донбасу. Звичаї українського населення даного реґіону відрізняються від звичаїв українців інших реґіонів у силу своїх географічних та етнічних особливостей. Але, незважаючи на це, у цілому народні звичаї етнічних українців Донбасу аналогічні народним звичаям усієї України.
В останній час у процесі розбудови демократичної України спостерігаються тенденції інтенсивного розвитку реґіонів. Така модель розвитку держави продиктована реаліями сучасності і визначається тезою – «сильні реґіони – сильна держа-ва». Донбас є одним із таких регіонів, де ця тенденція успішно розвивається. Термін «си-льні реґіони» означає не тільки економічну могутність, але й високий рівень духовної культури населення реґіону. Про економічну могутність Донбасу відомо не тільки в Украї-ні, але і за її межами. Для того щоб зрозуміти особливості духовної культури населення Донбасу, зокрема українців, важливо визначити основні чинники та джерела, які зумовлю-вали її формування.
Значну частину духовної культури складають народні звичаї, обряди та вірування. До останнього часу майже не існувало базових досліджень звичаїв, обрядів та вірувань населення Донбасу. До наших днів дійшло декілька робіт дослідників ХІХ ст., присвячених цій тематиці. Це такі роботи Л. Гайового, як «Історія Бахмутського краю» (1908 р.) [1] і «Народні звичаї у Бахмутському уїзді» (1906 р.), та етнографічні зо-шити-щоденники відомого археолога, дослідника Донбасу В.А. Городцова [2]. Л. Гайовий обмежується у своїх дослідженнях лише Бахмутським краєм, а в дослідженнях В.А. Городцова, які базуються в основному на археологічному матеріалі, народній обрядо-вості та віруванням приділяється недостатньо уваги. Із сучасних дослідників народних звичаїв та вірувань Донеччини можна виділити таких дослідників, як С.І. Татарінов з його працею «Древности Бахмутского края» (1996 р.) [3], в якій досліджується Артемівський район, та А. Шевченко – монографія «Усна народна творчість Донбасу» (2003 р.) [4]. Ди-сертаційна робота С.М. Швидкого, яка має назву «Традиційна народна медицина українців Південної Слобожанщини: історія розвитку, сучасний стан, регіональна специфіка» (2000 р.) [5], присвячена дослідженню народної медицини та лікувальної магії українсько-го населення Донбасу. Всі ці дослідження – лише маленький відсоток порівняно з тим ве-ликим пластом народних звичаїв, обрядів та вірувань, котрі потребують досконалого дослідження.
Метою даної роботи стало дослідження народних звичаїв, віру-вань та обрядової практики українського населення Донбасу. Дослідження охоплює істори-чний період, починаючи з XVII ст., коли почалося заселення нашого краю переважно українцями. Перший етап дослідження в основному присвячений Артемівському району Донецької області (Бахмутський уїзд), оскільки за історичними даними Бахмут (нині Арте-мівськ) є найстарішим містом на Донеччині, яке було засновано у XVII ст. Тому джерельна база дослідження складається з архівних матеріалів Артемівського краєзнавчого музею та матеріалів власних етнографічних досліджень, проведених у селах Кудліно та Миньківка Артемівського району.
Культурно-етнічну специфіку Донбасу визначає його багата різ-номанітна історія. Географічно реґіон розташований у зоні степу, що пролягає від Хінгану, Середньої Азії до Європи (пониззя Дунаю) і став з давнини однією з територій міґрації на-селення, яке йшло як зі Сходу на Захід, так і навпаки. Стратегічне положення, широкі сте-пові простори з багатим випасом, трансконтинентальні торговельні шляхи притягували сюди різні кочові народи. Письмові джерела фіксують тут кимерійців, після яких прихо-дять скіфи з території Сибіру та Алтаю [6]. З раннього залізного віку це терени, по яких кочують зі своїми стадами царські скіфи, яких наприкінці перших століть нашої ери змі-нюють савромати та сармати, які прийшли з території Заволжя. У ІІ ст. н.е. з Південної Скандинавії до Танаїсу та Східного Приазов’я йдуть племена готів [7]. В останні роки ви-явлені дослідниками археологічні джерела фіксують у Подонців’ї племена слов’янського походження, що прийшли на ці землі з Верхів’я та Середнього Подніпров’я [8]. Землями Приазов’я з території Монголії та Східного Прикаспія пройшла гунська навала. У цей пе-ріод гуни розташували тут пасовиська для худоби.
У часи раннього середньовіччя цей край увійшов до складу Ве-ликої Болгарії [9], а потім став частиною Хазарського каганату [10]. Племена хазар та ала-нів, що розташовувались на цих землях, попали під владу спочатку печенегів, а потім половців [11]. У золотоординський період тут ростуть міста, йде жвава торгівля. Сучасні археологічні дослідження дозволяють виявити залишки золотоординських міст навколо сучасних сіл Маяки, Сидорове, Райгородок. Тяжка військова поразка у кінці XIV ст. від армій Тимура спричинила значні пошкодження міст та поселень, розташованих у цьому краї, що відобразилось на кількості населення реґіону [12].
З кінця XV ст. починається новий період у заселенні реґіону. Сюди здебільшого приходить українське населення, яке до цього займало землі Слобожа-нщини та Середнього Подніпров’я. А пізніше, в період нового економічного піднесення, сюди переселяються греки та вірмени з Криму, євреї та німці з Європи. З’являються тут венгри, болгари, поляки, серби.
Культури різноманітних народностей, які населяли цей реґі-он, протягом століть зливалися й асимілювалися. Особливо інтенсивно процеси асимі-ляції відбувалися в останні століття, коли процес заселення Донбасу етнічними українцями проходив найбільш інтенсивно. Інші народності переймали українські зви-чаї, вірування, тип житла і одночасно робили вплив на українську культуру, привнося-чи елементи своїх національних особливостей. Наслідком такого історичного розвитку стало те, що сучасне населення Донбасу складається зі 130 різних етнічних груп.
Відомості стосовно матеріальної та духовної культури ста-родавніх мешканців Донеччини сучасні дослідники знаходять здебільшого в археологі-чних матеріалах та культових спорудах, які залишились від стародавніх кочових племен. Це, насамперед, кимерійські, скіфські, сарматські, половецькі кам’яні баби. До нашого часу дійшли письмові свідчення XVIII – XIX ст., які дозволяють виявити став-лення місцевого населення до кам’яних баб. Їх здебільшого боялися, оскільки не знали їх призначення. До них ставилися з повагою, складали легенди. Так, мешканці с. Трипілля Артемівського району вважали, що ці статуї захищають добробут села. «Коли одну з них трохи здвинули з місця, то з-під неї начебто почала бити вода, розпо-чавши великий потоп. Потоп припинився лише після того, статую повернули на її ко-лишнє місце» [13, с. 27].
А навколо села Гранітне Тельманівського району місцеві жи-телі склали леґенди, за якими «кам’яні статуї пов’язані з казковими „зміями”, які нападали на мандрівників та вбивали їх хвостами. Щоб обдурити та позбавитися ненажерливих змій, люди почали ставити кам’яних баб, щоб об них змії порозбивали свої хвости та таким чи-ном загинули» [13, с. 28]. Деякі дослідники вважали, що змії-велетні – це алегоричне уосо-блення кочових племен, які, проходячи через цю землю, нападали на її мешканців. Таким чином, скіфські та половецькі кам’яні баби вважалися захисниками місцевих мешканців від іноземних нападників. Можливо, цим можна пояснити звичай місцевого населення робити статуям жертовні підношення та мазати рота салом [13]. Такий елемент притаманний саме цьому реґіонові. В інших реґіонах України цей звичай майже не зафіксований.
Дослідження духовної культури реґіону дозволяють виявити в народних звичаях та віруваннях нашого краю загальноукраїнські риси та забарвлення. Так, наприклад, звичаї, зафіксовані у селі Камишівка (навколо Попасної): посипати у хатах зерном при виконанні ритуальних пісень – колядок та щедрівок – на Новий Рік та Різдво, окроплювати хату, двір та худобу свяченою водою, закликати мороз – прита-манні новорічній обрядовості всіх українців [4, с. 14]. Загальноукраїнськими є і зафік-совані в багатьох селах Бахмутського уїзду (нин. Артемівськ) елементи святочної обрядовості з різними ворожіннями, народними забавами та іграми. Сюди також можна віднести обрядовість Масляни. У Бахмуті ще на початку ХІХ ст. було зафіксовано риту-альне випікання млинців на Масляну, народні забави – катання на санях, кулачні бої «стінка на стінку», в’язання колодок до ліктя неодруженої молоді та їх батьків і т.ін. [4]. Такі ж звичаї зафіксовані і в центральних, південних, західних областях Украї-ни [14].
Загальноукраїнські риси можна також виділити і в обрядовості весняних та літніх свят. Наприклад, у селі Миньківка Артемівського р-ну, зі слів опитуваної селянки Онопченко Клавдії Федорівни (84 р.), ще у середині ХХ ст. був розповсюджений звичай на Свято Русалії прикрашати хату та подвір’я зеленими рослинами: кленовим та ду-бовим гіллям, любистком і т.ін. Також існувало повір’я, що на Трійцю краще не ходити да-леко у ліс та поле і не купатися у водоймах, щоб не потрапити до рук русалок. Також на Трійцю заборонялися польові роботи не лише у шану церковного свята, але й щоб не обра-зити русалок [15].
Цікавий елемент сільськогосподарської магії зафіксований зі слів Кобзар Лідії Іванівни (75 р.) у селі Кудліно Артемівського району. Вважалось, що коли селяни приносили на двір нову курку, то, щоб вона не тікала з двору, її треба було поставити на піч, полити на лапки води та промовити: «Це твій дім, живи в нім» [15].
Слід також приділити увагу українським народним віруван-ням. В окресленому ареалі дослідження широко були розповсюджені вірування у відьом, чортів, русалок, домовиків. Так, у Бахмутському уїзді вже на початку ХХ ст. існувало без-ліч народних забобонів щодо відьми. Наприклад, існувало відоме на всьому терені України повір’я, згідно з яким для пізнання відьми треба видоїти корову, налити молоко у сковоро-ду, покласти туди ніж та поставити жарити. Вважалося, що відьма неодмінно з’явиться і попросить пити [4], [16].
Важлива роль належала народним замовлянням, які пронизува-ли майже всі сфери людського життя та посідали значне місце в народній свідомості. Існу-вали цілі серії замовлянь – замовляння-прохання, або молитви, замовляння-любовні присушки, лікувальні замовляння, але більш за все були поширені замовляння-обереги. Ось, наприклад, замовляння проти злодіїв: «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Замикаю я замком, запираю я плечем, троїцькою молитвою, опаловою рукою, Богородицю на замок і двох євангелістів Луки та Марка розставляю сіті по всім куткам, по всім сторо-нам от всякого злодія і грабіжника, котрий приходить ночною і понічною порою. Хто тор-кнеться до мого майна, рухомого і нерухомого, не понесе його. Господи, ні взад, ні вперед і відразу заверне його швидкою рукою до камінної стіни. Якщо хто торкнеться до майна мо-го, рухомого і нерухомого, з заходу на схід, з півночі на південь, во дні і ночі. Амінь.
Згадай, Господи, царя Давида і всю лагідність його. Амінь. Народженого раба Божого (ім’я хазяїна). Амінь. Камінь розколеться. Амінь. І розсип-леться. Амінь» [4, с. 14]. Як можна помітити, така символіка характерна для більшості українських замовлянь християнського циклу. Адже звертання у замовляннях до Ісуса Христа, Матері Божої, християнських святих та янголів розповсюджено по всій терито-рії України [17].
Особливе місце серед українського населення Донбасу мала також народна медицина та лікувальна магія. Лікувальна магія тісно пов’язана з діяль-ністю знахарів, які класифікувались за їх функціями та галузями. Так, вважалось, що травники – знахарі, які лікують в основному засобами фітотерапії, переважають у се-лах. Знахарі, які використовували вербальну магію, здебільшого були у містах. Взагалі ірраціональні засоби лікування, тобто словесна магія та замовляння, мали широке роз-повсюдження серед українського населення Донеччини. Як зазначалося вище, тексти замовлянь у переважній більшості представлені християнським циклом; замовляння з язичницькими мотивами, зі звертанням до небесних світил та сил природи зустрічають-ся рідше [5].
Як і в інших реґіонах України, у лікувальній магії українського населення Донеччини використовувались механістичні дії – загризання, завірчування, ви-качування яйцем, виливання воском та ін. [5]. Такі ж саме магічні ритуали мали широке розповсюдження майже на всьому терені України – у західних, південних, центральних, північних реґіонах [18]. Окрім цього, були розповсюджені магічні дії з водою, землею та вогнем. Особливо з «наговореною» знахарем або освяченою у церкві водою, якою лікува-лись від різних недугів.
У засобах народної медицини та лікувальної магії можна виділи-ти як загальноукраїнські, так і реґіональні особливості. Так, наприклад, у фітотерапії пере-важно використовувались польові рослини та дикорослі трави: ромашка, чебрець, пустирник, чистотіл, кропива, звіробій, подорожник та ін.; використовувались також лісові рослини та кущі, але меншою мірою: листя дубу, липи, берези, тополі, плоди калини, шип-шини, бузини, барбарису та ін. Майже всі ці засоби застосовувалися в народній медицині й інших реґіонів України [5].
Окрім рослинних засобів, більш широке застосування, ніж в інших реґіонах, мали також ліки тваринного походження: молоко, тваринні жири та ін. Характерною рисою народної медицини українців Донеччини було широке викорис-тання засобів мінерального походження: глини, піску, крейди, кремнію та солі, особли-во у районі Красного Лиману, Слов’янська, Артемівська [5]. Ці засоби використовувалися переважно у даному реґіоні, в силу його географічної та геологічної специфіки.
Таким чином, проведені дослідження, які окреслили народні звичаї, обряди та вірування лише в одному з районів Донбасу, свідчать, що цей реґіон має багаті та різноманітні джерела духовної культури. Українське населення Донбасу має на-родні звичаї, обряди та вірування, які в цілому характерні для всієї України, але завдяки географічним та етнографічним особливостям цього реґіону, вони мають свої власні реґіо-нальні риси. Донбас – це не тільки край шахт та могутньої промисловості, але й особливий, багатонаціональний реґіон, із самобутніми рисами духовної культури, яка в значній мірі формувалася під впливом яскравого різноманіття народних звичаїв, обрядів та вірувань.
В статье исследуются народные обычаи украинского населения Донбасса. Обычаи украинского населения данного региона отличаются от обычаев украинцев других регионов в силу своих географических и этнографических особенностей. Но, несмотря на это, в целом народные обычаи этнических украинцев Донбасса аналогичны народным обычаям всей Украины.
In this paper the problem of people’s customs Ukrainian population of Donbass is considered. The people’s customs Ukrainian population of Donbass has their own peculiarity. But on the whole the customs of Ukrainian population of Donbass are the same as customs of Ukrainian the others regions of Ukraine.