Одним із найцікавіших етапів в історії Перемиської єпархії є XVII ст. - період переходу на унію, який супроводжувався тривалою і гострою міжконфесійною боротьбою православних і уніатів (греко-католиків).
Актуальність теми обумовлена тим, що і сьогодні міжконфесійна боротьба має місце у різних регіонах світу, зокрема в Україні (як між православними і греко-католиками, так і між православними київського і московського патріархатів). Відтак, звернення до досвіду розв'язання таких конфліктів є необхідним.
Після смерті перемиського православного єпископа М. Копистинського у 1610 р. аж до 1691 р., коли перемиський православний єпископ інокентій - іван Винницький разом із усією єпархією перейшов на унію, Перемиська єпархія стала ареною боротьби між уніатами і православними на чолі зі своїми єпископами, які боролися за владичий трон, за церковне майно, парафії та монастирі. У 1610 році київський уніатський митрополит іпатій Потій (1600-1613) вислав до Перемишля уніатського єпископа Атанасія (Олександра) Крупецького (1610-1652), якого в Перемишлі зустріла сильна опозиція з боку правос-лавних кридошан і шляхти. Ця неприхильність пояснюється тим, що А. Крупецький до того часу був особою світською, римо-католиком і не походив із місцевої шляхти. Серед противників А. Крупецького, які виступали навіть озброєні, були досить впливові у середовищі місцевої шляхти особи, зокрема перемиський староста Мартин Красицький.
Слід зазначити, що судові рішення проти кривдників уніатського єпископа не завжди задовольняли А. Крупецького, який вдавався до самовільних насильницьких вчинків. Так, єпископ вночі напав на ієромонаха і крилошанина при церкві Пресвятої Трійці в Перемишлі Варлаама Бросновського, якого довгий час тримав у в'язниці, спочатку в Срашевичах, а потім у Святоспаському монастирі [3].
Закріпленню уніатського єпископа в Перемиській єпархії сприяла політика польського короля, який погрожував карою в 50 тисяч дукатів тому, хто наважиться здійснити напад на А. Крупецького [1]. Авжеж, такі заходи хоч до певної міри і оберігали особу уніатського єпископа, але не збільшували кількість його прихильників. Відтак, А. Крупецький хоч і посів Перемиську кафедру, визнання шляхти не здобув. Таким чином, у Перемишлі склалась така ситуація, коли православна єпархія не мала свого єпископа, але мала віруючих, а уніатський єпископ хоч і займав кафедру, не мав парафіян, принаймні якщо вони і були, то їх кількість була мізерною.
Антиуніатські настрої, зокрема проти А. Крупецького, мали місце і у подаль-шому. Слід зазначити, що досить значну роль у антиуніатському русі відігравали цер-ковні братства і у цьому плані були опорою православних єпископів. Найбільш активним у другій і третій чвертях XVII ст. було братство. Святої Трійці у Перемишлі [4].
1632 р. елекційний сейм визнав Перемиську єпархію православною, а єпископові Крупецькому іарантував посмертне управління єпархією. Православні отримали право на вибори єпископа неуніата, резиденцією якого повинен стати монастир Святого Спаса та Святого Онуфрія. Користуючись цим правом 16 грудня 1632 р, місцева шляхта на сеймику у Вишні обрала кандидата на єпископську кафедру в особі івана Хлопецького [7, 8], але він невдовзі помер, так і не висвятившись на єпископа [1]. Після його смерті, не маючи королівського привілею і без канонічного вибору шляхти, православним перемиським єпископом став С. Гулевич-Воютинський. Польські дослідники, зокрема С. Набєванець і С. Степєнь характеризують його як людину войовничу [5] і "івалтівного характеру" [7, 8]. і насправді, вчинки С. Гулевича-Воютинського підтверджують таку характеристику. За його правління між православними і греко-католиками відбувається ряд гострих і навіть збройних сутичок. Сейм у 1641 р. визнав монастир Святого Спаса уніатським, але С. Гулевич-Воютинський, незважаючи на це, здійснив ще один напад на цей монастир, в якому перебував А. Крупецький, побив владику і пограбував монастир. У результаті цих подій С. Гулевич-Воютинський був вигнаний із Перемиської єпархії; управління єпархією перейшло до рук греко-католиків [5]. Після смерті А. Крупецького уніатським єпископом став його коад'ютор (помічник) П. Хмелевський (1652-1664). Оголошення нового греко-католицького єпископа призвело до відновлення боротьби між православними та уніатами. Перемишль вороже зустрів уніатського владику, його не допустили до кафедри, яка знаходилась у руках православного єпископа А. Винницького (1650-1679), а деяких його прихильників було побито [5]. Наступним греко-католицьким єпископом був і. Малаховський (1670-1691). Коли нововисвячений єпископ прибув до Перемиської єпархії, застав більшу її частину в руках православного єпископа А. Винницького, відтак був змушений резидувати у провінції. Найбільше часу він проводив у Ярославі, на околицях якого знаходилось кілька уніатських парафій. У цілій єпархії таких було близько 200 проти 900 православних [5]. Не втрачаючи оптимізму єпископ і. Малаховський досить активно діяв щодо поширення унії: надавав привілеї братствам, затверджував статути цехів, які об'єднювали греко-католиків та ін. Єпископ І. Винницький (1679-1700) був братом митрополита А. Винницького, який на сеймі в Гродно (1678-1679) випросив у Яна III Собеського згоду на обрання собі коад'ютора в особі свого брата. Активність унійного руху 80 - поч. 90-х рр. XVII ст. стала підгрунтям публічного визнання католицького віросповідання правосланим єпископом і. Винниць-ким і приєднання цілої Перемиської єпархії до Католицької Римської церкви. Дуже важливим моментом у цьому процесі було скликання 3 квітня1691 року з'їзду в Самборі. В кількості близько 150 осіб на з'їзд прибули "громадяни земель Перемиської, Сяніцької та Економії Самбірської, духовного, шляхетського і посполитого стану". В результаті обговорення різних сторін єдності Грецької Церкви із Римською, в тому числі догматичної, учасники з'їзду заявили, що визнають примат папи римського як наступника св. апостола Петра та приступають до єдності з Римською Церквою [2] 23 червня 1691 року єпископ і. Винницький в присутності Яна Собеського і кількох римо-католицьких єпископів склав публічно католицьке віровизнання [6].
Остаточним актом у приєднанні Перемиської єпархії до Католицької церкви був скликаний на 27 квітня 1693 р. синод у Перемишлі. Проголошеня унії підписали члени Перемиської Капітули, всі ігумени монастирів, декани і священики єпархії. Після закінчення синоду відбувалося урочисте проголошення унії, яке супроводжувалось складанням присяги парафіянами окремих парафій [7].
ЛИТЕРАТУРА