Чинне кримінальне законодавство України не містить окремої глави щодо посягань на свободу совісті. Проте "Інші злочини проти держави" починаються із ст. 66 КК України, де до дій, за які передбачено кримінальне покарання, віднесено одразу чотири різновиди посягань на свободу совісті, класифікація яких присутня у науково-практичних коментарях до визначеної статті:

1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті.

2. Образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями.

3. Пряме чи непряме обмеження прав залежно від ставлення до релігії.

4. Встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії.

У новому кримінальному кодексі, який прийнятий Верховною Радою 05.04.2001 р. та який почне свою дію з вересня 2001 року, відповідальність за визначені дії передбачена у ст. 163. Предметом наведених посягань є право громадян на свободу совісті. При розпалюванні релігійної ворожнечі діяльність представників одного віросповідання спрямовується проти представників іншого та зашкоджує свободі совісті їх обох. Релігійна ворожнеча, як правило, починається з приниження честі, гідності і ділової репутації релігійних організацій через несправедливе віднесення їх до суспільно-небезпечних релігійних груп. Також здійснене з непрямим умислом (внаслідок неперевірки) поширення неправдивої інформації про релігійні організації, особливо якщо воно здійснюється посадовою особою, також розпалює релігійну ворожнечу. Таким чином, формується образ ворога по відношенню до окремої релігійної організації, а у її представників на ґрунті несправедливості виникає посилення негативного ставлення до тих релігійних організацій, які використовують визначену інформацію та стають більш прийнятими у суспільстві. Тобто особа, що поширює неправдиві відомості усвідомлює, що вони не перевірені, можуть бути недостовірними і ведуть до розпалювання стосовно представників релігійної організації ворожнечі як релігійного, так і загальносоціального характеру, але особа свідомо допускає поширення таких відомостей. Пряму небезпеку, через розпалювання релігійної ворожнечі, становить обмова з метою створення негативного відношення до релігійних організацій.

Образа релігійних почуттів конкурує з образою особи, передбаченою ст. 126 КК України, проте, оскільки перша норма більш спеціальна, то саме її необхідно застосовувати при образі релігійних почуттів. Крім того, у даному випадку, шкоди зазнає не сама особа, а складові її конституційного права на свободу совісті. Людина, що зазнала образи релігійних почуттів, відчуває несприйняття свого світогляду, неповагу до того, що вона сповідує, зазнає реальної психологічної перешкоди у всій своїй подальшій діяльності. Новий кримінальний кодекс України містить ст. 180 "Образа священнослужителя під час проведення ним богослужіння, релігійного обряду", яка передбачає відповідальність у вигляді штрафу до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до двох років за публічне приниження честі і гідності священнослужителя під час проведення ним богослужіння, релігійного обряду, покладеного на нього духовним саном. Кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч.2 визначеної статті, є глум під час богослужіння над особою священнослужителя чи предметами культового призначення. Такі дії караються позбавленням волі на строк до трьох років. Таким чином, зміни у кримінальному законі ще раз підкреслили важливість релігійних почуттів як священнослужителів, так і громадян, що беруть участь у богослужінні.

У новому кримінальному кодексі введено також дві статті, що спеціально захищають такий важливий аспект свободи совісті, як власність релігійних організацій - культові споруди, будинки та святині. Так, ст.181 має назву: "Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків". Диспозиція статті викладена таким чином: "Пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку". Санкція - штраф у розмірі до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Ст. 182 нового кримінального кодексу передбачає відповідальність за незаконне утримання, осквернення або знищення релігійних святинь - штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.

Пряме чи непряме обмеження прав, залежно від ставлення до релігії, є виявом нетерпимості та несприйняття віросповідання особи або групи осіб. Таке обмеження може здійснюватися за умови використання спеціальних повноважень, тобто суб'єктом даного злочину може бути, як правило, посадова особа. Отже, кваліфікуючою ознакою ст. 66 КК України є вчинення цього злочину посадовою особою. Прикладом обмежень можуть бути як факти неприйняття на роботу у зв'язку з належністю до окремого віросповідання, так і безпідставна відмова від реєстрації релігійній організації. Непряме обмеження свободи совісті нерідко здійснюється у поєднанні з оманою. Окрему релігійну організацію можуть не повідомити щодо проведення окремих форумів, святкувань, "круглих столів" та інших заходів, на яких мають право бути присутніми всі зареєстровані в державі релігійні організації. До непрямого обмеження прав можна віднести і здійснення обмеження під прикриттям інтересів, визначених ст. 35 Конституції України, тобто через наголошення як підстави обмеження інтересів охорони громадського порядку, здоров'я та моральності населення, охорони прав інших громадян. Сьогодні нерідко обмеження здійснюється на підставі того, що небезпечно зібрати разом представників ворогуючих конфесій, хоча всі конфесії так чи інакше ворогують між собою, а зібрання, про які йде мова, як правило, призначені для сприяння мирним взаєминам у релігійному середовищі. Як не парадоксально, але ті, хто прагне миру, обмежуються прагненням до нього, і як наслідок - розпалюється ворожнеча, незадоволення, стимулюється соціальна нестабільність.

Надання переваг, залежно від ставлення до релігії, містить у собі не тільки нетерпимість до одного, але і протекціонізм до другого віросповідання. Якщо обмеження прав може здійснюватися за відсутністю особистих релігійних уподобань у суб'єкта злочину, то надання переваг здійснюється, як правило, виходячи саме з особистої релігійної, матеріальної або релігійно-політичної зацікавленості. Прямі переваги надаються у вигляді матеріальної підтримки релігійних організацій за рахунок місцевих бюджетів. Непрямі переваги нерідко здійснюються через організацію посадовими особами зборів коштів для окремої релігійної організації або координацію будівництва культових приміщень. Надання переваг, на відміну від обмеження прав, порушує принцип відокремлення церкви від держави.

Викладені види посягань на свободу совісті тісно поєднані між собою. Розпалювання релігійної ворожнечі може здійснюватися через образу релігійних почуттів. Обмеження або надання переваг, залежно від ставлення до релігії, може ображати релігійні почуття та розпалювати ворожнечу. У зв'язку з цим, окреслені посягання необхідно розглядати комплексно, у взаємозв'язку між собою. Крім того, існують інші посягання, які так само спрямовані на свободу совісті, завдають останній не меншу шкоду і теж тісно пов'язані з визначеними злочинами.

Так, дві статті чинного Кримінального кодексу захищають право на проведення релігійних обрядів. Ст. 139 КК України накладає відповідальність за перешкодження відправленню релігійних обрядів. Це більш спеціальна норма по відношенню до обмеження прав у зв'язку зі ставленням до релігії. Новий кримінальний кодекс передбачає відповідальність за визначені дії у ст. 183, проте види покарання передбачаються більш суворі - невиправні роботи строком до шести місяців або громадська догана, як це було раніше, а штраф - до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років. Крім того, у ч. 2 ст. 183 криміналізована така дія, як примушування священнослужителя шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду.

Ст. 209 КК України передбачає покарання організатора або керівника групи, діяльність якої, що здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, поєднана з заподіянням шкоди здоров'ю громадян або статевою розпустою. Визначена норма охороняє, крім здоров'я та моральності громадян, авторитет та адекватне сприйняття населенням релігійної діяльності. Вона не дозволяє використовувати як прикриття для заподіяння шкоди або статевої розпусти релігійний обряд чи релігійну діяльність. Адже це може шкодити миру у релігійному середовищі, дискредитувати його, сприяти нагнітанню підозрілості серед представників різних конфесій, поширенню необґрунтованих звинувачень у такій діяльності, що буде розпалювати релігійну ворожнечу та сприяти іншим злочинам проти свободи совісті. У новому кримінальному кодексі України ця норма закріплена у ст. 184, у ч.2. якої криміналізовано втягування у діяльність визначеної групи чи у здійснення обрядів неповнолітніх, такі дії також караються достатньо суворо - позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

Таким чином, нове кримінальне законодавство диференціювало відповідальність за злочини проти свободи совісті через криміналізацію окремих проявів її порушення. Декриміналізованих дій щодо свободи совісті у новому кримінальному законі немає.

Крім дій, передбачених ст. 209 КК України, існує злочинність на ґрунті релігійної ворожнечі, яка теж прямо сприяє її розпалюванню та поширенню вказаних вище злочинів проти свободи совісті. Це всі загальнокримінальні злочини, що здійснюються на ґрунті релігійної нетерпимості та винятковості. Є численні факти здійснення таких дій, стосовно яких порушувалися кримінальні справи за ознаками ст. ст. 102, 206 ч.2, 206 ч.3, 198, 199 ч.3, 221 ч.1, 145 ч.2, 166 ч.2, 89 ч.1 КК України.

У кожному віросповіданні є елементи винятковості, існує несприйняття віровчення інших релігійних організацій, містяться елементи аскетизму, який може зашкодити окремій людині за умови поганого стану її здоров'я. Кримінальний закон, з одного боку, захищає визначені прояви свободи совісті як права на сповідування релігії та ведення релігійної діяльності, а з іншого - обмежує їх виключно у відповідності з передбаченими ст. 35 Конституції України інтересами охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення та з метою захисту прав і свобод інших людей. Існує небезпека обмеження свободи совісті у відповідності з визначеними інтересами не відповідно до положень КК України, оскільки це дає широкий простір для маніпуляцій та фактичних посягань на свободу совісті.

Виходячи з визначеного, з метою комплексного підходу до боротьби з посяганнями на свободу совісті, необхідно розподілити їх на два основні різновиди за ознакою їх спрямованості стосовно обсягів прав громадян на свободу совісті. Таким чином, всі злочини проти свободи совісті можна розподілити на прямі порушення свободи совісті - утискання та непрямі порушення - перевищення меж свободи совісті.

Окреслені різновиди пов'язані між собою тим, що порушення меж свободи совісті викликає необхідність її обмеження, "побічний ефект" якого на практиці може нерідко призводити до утисків свободи совісті, наслідки яких, в свою чергу, з часом стають підставою для порушень меж свободи совісті та нових її утисків. У визначеному полягає діалектичний взаємозв'язок посягань на свободу совісті.

Можна зробити висновок, що злочинами проти свободи совісті необхідно вважати дії, які здійснені з прямим та непрямим умислом, що передбачені Кримінальним законом та прямо або непрямо посягають на вільне існування різних віросповідань, законну релігійну діяльність та мир у релігійному середовищі.