Зараз, напередодні візиту до України Папи Римського, як ніколи гостро постала проблема взаємовідносин православної та римо-католицької церков. Безперечно, що історія цих взаємин була далеко непростою, швидше - драматичною, а іноді - і трагічною, якщо брати період ХІІІ-ХVІІ ст. - добу насильницького окатоличення західноукраїнських земель.
Проте слід зауважити, що римський обряд християнства має значно глибші традиції в Україні-Русі.
Вже з ІХ ст. Римські папи прагнули до поширення на Русі Христової віри. Також Римська церква використовувала кожну можливість у стосунках між Римом і Києвом, щоб поширювати і утверджувати християнство серед східнослов'янських народів. Особливо значний вплив на становлення і розвій духовного життя на Русі мала Римська церква у другій половині ІХ ст. Це засвідчують "Київські глаголицькі листки", в яких було викладено літургікон латинською. У середині ІХ ст. в Києві перебувала перша католицька місія, про що свідчить "Хроніка" Регінона Прюмського, а в "Продовженні Регінона" є повідомлення, що приблизно у 959 році приїздили до Риму київські посли від княгині Ольги з проханням прислати на Русь єпископа і пресвітерів. "Гільдесгеймська хроніка" свідчить, що на прохання послів руського народу німецький імператор Оттон І у 960 р. послав до Києва спеціальну місію під керівництвом монаха Адальберта. Він вважався не тільки представником короля, а й папи римського Іоана ХІІ. У документах Адальберт фігурував як "єпископ руський". Це був перший посланець і представник папського престолу в Київській Русі.
З історії знаємо, що княгиня Ольга близько 955 року сама стала християнкою.
Спроба охрестити народ була невідкладною справою для її онука Володимира Великого, який на початку володарювання відновлював поганську релігію, але незабаром мусив докорінно змінити свою релігійну й державну політику, а разом з цим самостійно вирішити проблему християнства в Україні-Русі.
Наступна спроба утвердити католицьку віру на Русі припадає на 979 р. Зокрема Никонівський літопис свідчить про перебування на руських землях католицьких послів від папи Бенедикта VII [1, с. 134-135]. В історичній науці існує так звана римська теорія походження українського християнства, за якою Володимир Великий охрестився в латинському обряді і з Риму мав узяти для України ієрархію. Цю теорію відстоюють такі історики, як Н. Баумгартен, М. Жюжі, Данцас та інші, посилаючись на цілий ряд історичних фактів та свідчень [2, с. 55]. Проте латинська ієрархія в Україні-Русі так і не була створена, а князь Володимир обрав візантійський обряд.
Актом офіційного хрещення народу Русі-України закінчується в історії Українського християнства період вагань і легенд та неофіційного, чи приватного, існування християнства на цій землі.
Поділ християнства на католицизм та православ'я, що відбувся у 1054 році не мав якогось значного впливу на Україну.
Однак вже з ХІІІ ст. розпочинається масований наступ католицизму на західноукраїнські землі. Наслідками були: коронування римською королівською короною Данила Галицького у 1254 році, Берестейська церковна унія 1596 року і т.д.
Унія особливо загострила конфронтацію між православ'ям та католицизмом. Причому в 1599 році протестанти-лютерани разом з православними уклали союз для боротьби проти католиків.
Особливо рішучим антикатолицьким виступом заявила про себе козаччина, зокрема в період Хмельниччини, коли було кинуто клич "За віру православну".
Однак католицька церква зберегла досить значний вплив в Україні, насамперед у тій її частині, яка була історично під Польщею аж до середини ХІХ ст. Тільки імперська політика Миколи І розпочала у другій половині 20-х років ХХ ст. винищення католицизму на Україні. Особливо цей наступ посилився після придушення польського повстання 1831 року.
Практично залишилися католицькими або уніатськими землі Холмщини, Підляшшя, Галичини, Закарпаття, Буковини - тобто ті, які потрапили під австрійське володіння.
ХХ століття стало чи не найбільш трагічним в історії християнської церкви в Україні. Так, в 20-30-х рр. зазнали великих переслідувань українські церковні діячі, а в другій половині 40-х рр. нового удару з боку Москви було нанесено католицькій церкві в Західній Україні, зокрема було ліквідовано УГКЦ та розпочато переслідування її священиків.
Відродження Української католицької церкви, як і Української православної церкви, розпочалося лише з кінця 80-х рр. ХХ століття. І зараз це особливо актуально пов'язувати з відродженням національної ідеї, з огляду на загальну тенденцію екуменізації. У даному контексті взаємини обох цих українських церков повинні стати на новий цивілізований рівень.